Цементи для фіксації – існує кілька типів цементу, що застосовуються для постійної фіксації незнімних конструкцій, що виготовляються непрямим методом. До них відносяться цинк-фосфатний, цинк-сілікофосфатний, полікарбоксилатний (цинк-поліакрилатний), склоіономерний і композитний цементи.
Остаточна фіксація ортопедичних конструкцій на цемент є заключним клінічним етапом ортопедичного лікування. Результат протезування при використанні будь-незнімної конструкції істотно залежить від правильності вибору цементу для фіксації. Сьогодні на ринку є великий вибір цементів, різних за хімічним, фізичним і біологічними властивостями.
Фіксують матеріали повинні бути стійкими до впливу внутрішньоротової середовища, жорсткими, щоб витримати напругу на поверхні розділу між зубом і конструкцією, біологічно сумісними. Цементи повинні володіти високою міцністю на розтяг, зрушенням, стисненням, мати низьку теплопровідність. Матеріали даної групи повинні мати відповідне робоче час і час затвердіння, високу прозорість, щоб не змінювати колір протезного матеріалу, достатню текучість, щоб легко видавлювався надлишок матеріалу, здатність змочувати поверхні протеза і зуба, затікати в їх нерівності, заповнювати і герметизувати зазори між відновленням і зубом. Фіксують матеріали повинні забезпечувати створення мінімальної товщини плівки, міцний зв’язок з тканинами зуба за рахунок механічного зчеплення і адгезії, сприяти профілактиці карієсу.
В останні роки найбільш широко стали використовуватися склоіномерні цементи.Вони володіють перевагами в порівнянні з іншими видами цементів на водній основі. Це міцність на розрив, зсув і стиснення, а також здатність до виділення фтору. Склоіномерні цементи володіють інгібуючим ефектом на адгезію та розмноження каріесогенних бактерій порожнини рота, утворюють невелику товщину плівки, здатні утворювати прямий хімічний зв’язок як з дентином, так і з емаллю, при цьому значно збільшують мікротвердість в поверхневих і в підповерхневих шарах твердих тканин.
